Козацкому роду нема переводу книга на укр

Чи живцем на небо пнешся? Та ще й який: Ну, от хоч би й…. Чого з тим ладаном лабузнишся до вседержителя? Та бодай на тебе дяк з кадильницею, на гладку кобилу! Де ж, чи не цяця?! I вам не соромно? Лизь-лизь та й лизь-лизь? А я таки дригаю…. То-то ж ти й чемний такий. Його дратувало вже, що той чудернацький молодик-запорожець стиха чогось регоче над якоюсь товстою чужинного друку, досить-таки пошарпаною книгою.

I сховав у кишеню. А ще тяжче стало тепер, коли паш мирославський полковник з двома сотнями шабель перекинувся до Однокрила.

Тож я скажу небагато: Чи не так, миряни?

А поки що шаблюку свою Козак Мамай гострив щодня. Але тут же попередила:. А в мене щастя — не краплина ж! I пан Пампушка-Купа-Стародупський, здавшись на такий аргумент. Ти мусиш бути тут. Бо ти ж — моя шлюбна дружина. Пампушка тимчасом розглядав того зухвальця, котрий оце зважився так неподобно й непоштиво розмовляти з вельможним паном обозним.

А в полковники… та хай йому грець! Звуть його Оврамом Роздобудьком. I звернувся до француза: Але не треба, голубе, брехати. Чи не пан гетьман? Привело сюди закохане серце. Викладай, вельможний пане, грошики! То як же можете ви, пане, ось так притьмом…. Потраплятимуть зразу до пекла? Такий був наказ пана гетьмана.

Ярина Подолянка, налякана двома покликами: Та й до роботи! Змалечку… Так же, мамо? Мелхиседек жартувати не любить. Я завше знаю, що роблю, кого беру, кого ковтаю: Це ж вона була ось тут? Його ж панська хода: Я скажу про небезпеку. Але тримайся, а не тримай! I не хмари майбутнього. I дивитись на таку байдужу роботу не хочу!

Невже… невже це ти? А коли, не назвавшись, якось викрутитись? Правда ж, пане Пампушко? Поклавши молот, Михайлик попросив умитись. А вже коли йому приснилось, як Подолянка його кличе — ой! Позаду — батько та сестра, несучи голуба. Хто це висловив — не згадаю, але…. А ти не звик…. Ти ж — посланець! I ти вже постарайся: I ти цього не забувай, Омельку!

Мамай дивився на молодика, котрий так дуже схожий був на самого Боплана: Там поляки й шведи воловодились. Щось веселе в хвилину жалоби? Чи проти правди схибив? Чи ти, боже, людей? Генеральний суддя мав узаконити його: Не здужаю й тепер. Доведеться листи писати знов: Та й до московського царя…. То рятуй же, царю! Та й до Полтави! Чи його схопили й десь катують? Аж он — той парубок, Пилип-з-Конопель.

Пан Оврам придивлявся до всього: I як… Де вали насипають. Як риють рови й набивають землею лантухи. Правда ж, пане полковий обозний? Особливо — до панни Ярини. Я повинен би коло вас пильнувати… I я благаю: А тут… тепер… я мушу воювати!

А Данило, сердега, не знаючи, до чого йдеться, вже знемагав од прикрого напруження. А смерть на вас, на двох — одна? Та озовися ж, пане! Та панна зупинилась, розгублена: Ти — чия Смерть? А Стецько — дурень? Байка байкою, а каша стигне. Все в мене швидко: I заговорила з явним бажанням переконати нерозумного: Звання козаче, а життя собаче?

Сонце палить, а квас гасить! Сало палить, а квас гасить! Бодай на один день. Репне вона чи не репне? Хоч би й оцю ось мисочку…. Не можемо, не можемо, а зробимо! Вона вже й не поривалась вибратися з людського тиску. Нехай-но Клим ще трохи поживе: Без шапки лиса голова скидалась на менший гарбуз. Щоки випинались, мов кавунчики. А ти — хам! Чи пересохла з голоду? А вельможний пан — один! В очах йому двойнить? Так чи не так?